Чт. Жов 13th, 2022

Російський флот за 300 років неодноразово ганьбився так, як цього не робив жоден інший. Цьому присвячений календар на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні». Але не всі цікаві історії увійшли до календаря, і з цього допису ви дізнаєтесь про сумний результат інтелектуального піратства росіян.

Усі державні лідери завжди прагнули озброїти своє військо більш досконалою зброєю. І хоча багато досвідчених генералів та адміралів стверджували. що головна зброя — це людина, проте жоден з них, мабуть, не відмовився б мати кращі гармати, танки або кораблі.

Будь-яка зброя створюється не просто так, а виходячи із задумів з її застосування. Це особливо важливо щодо бойових кораблів. Щоб побудувати корабель, який добре покаже себе в бою, треба розуміти, де, як, коли і проти кого він буде застосований. Помилки можуть виявитись фатальними не тільки для результатів бою, а і для самого корабля. Наприклад, англійський лінійний крейсер «Худ», який загинув у бою з лінкором «Бісмарком», був створений саме як лінійний крейсер. Тобто корабель, який міг потопити будь які кораблі меншого рангу або навіть добити пошкоджені лінкори, а від інших (наприклад, лінкорів) міг втекти за рахунок переваги у швидкості. В бою ж з Бісмарком йому довелося виступити в ролі лінкора, і, попри усі модернізації (які мали стерти межу між лінійним крейсером та лінкором), результат виявився закономірним.

Передісторія

В усі часи для перемоги на морі необхідні були великі кораблі (з кожною епохою їх розмір зростав). А будувати й утримувати їх було, є й буде дорого. Тому слабша сторона завжди намагалася знайти метод зі знищення ворога без особливих витрат. Коли кораблі були з дерева, їх намагалися підпалити «грецькім вогнем», брандерами або іншим методом.

Згодом з’явилася ідея доставляти вибуховий заряд безпосередньо під борт корабля та підривати його. Сторіччями це була бочка з порохом, а от методи її підриву… з цим завжди було складно. Найдавніші відомості про спроби такої боротьби з кораблями походять з Китаю та сягають XIV сторіччя.

В XIX сторіччі вибухові заряди, закріплені на якорі під водою, стали вже доволі розповсюдженим явищем. Тоді це називалося «торпеда» — ймовірно, за назвою риби «торпеда», що била струмом своїх ворогів. У середині сторіччя стали застосовувати торпеди (інколи їх називали міни) на жердині, які, як правило, ставили на катери й атакували великі кораблі. Одна з перших в історії успішних атак підводних човнів на кораблі відбулася під час Громадянської війни в США. Вона була здійснена за допомогою торпеди на жердині. (Підводний човен конфедератів «Ханлі» втопив бриг федералів «Х’юсатонік».)

У 1866 році англійський інженер Роберт Уайтхед для австро-угорського флоту розробив «мінний корабель», або «самохідну торпеду». Після деяких доопрацювань вона стала тою торпедою, яку ми знаємо. А те, що кріпилося на якорі чи розміщалося на дні моря, стало називатися «мінами».

Роберт Уайтхед та його винахід

Цю зброю можна було встановлювати на маленькі неброньовані швидкісні кораблі, які коштували дуже дешево. А потопити вона могла найбільші та найсильніші кораблі у світі. Отже, з’явився відповідний клас кораблів, які спочатку називали в різних флотах по-різному, але ми знаємо їх як міноносців. Перші з них мали водотоннажність від 30 тон.

У 1886 році морським міністром Франції став адмірал Гіацинт Об. Він почав впроваджувати теорію «молодої школи». В її основі лежало поняття «мобільної оборони». В разі війни з Англією, яка мала перевагу у броненосцях (основних бойових кораблях епохи), її флот мав бути атакований численними зграями міноносців. Враховуючи, що ці кораблі через свої розміри не могли діяти далеко від портів, їх мало бути багато, щоб забезпечити все узбережжя. Коли напрям ворожої атаки став би зрозумілий, вони мали усі зосередитись біля атакованих портів і досягти успіху завдяки своїй кількості. За пару років французи ударними темпами збудували більше 50 міноносців, і не збиралися зупинятися. Через невдалі проєкти, практично всі вони виявились небоєздатними, але  це стало зрозуміло пізніше.

Французький міноносець епохи “молодії школи”

У 1891 році, під час громадянської війни в Чілі, у битві в затоці Кальдера чілійський «торпедний канонірський човен» (була і така класифікація!)  «Альміранте Лінч» провів першу у світі вдалу торпедну атаку проти великого броньованого корабля — броненосного фрегата «Бланко Енкаладо».

Це змусило англійців уважніше поставитись до французької молодої школи. У 1892 році англійські суднобудівельні фірми отримали замовлення від адміралтейства на розвиток нового типу кораблів — torpedo boats destroyer (винищувач міноносців).

Корабель мав бути достатньо великим для можливості супроводжувати броненосці та крейсери під час океанських походів. І при цьому достатньо швидким (не менше 26 вузлів), щоб наздоганяти французькі міноносці. Він мав мати артилерійське (для боротьби з міноносцями) та торпедне (для боротьби з великими кораблями) озброєння.

Створити корабель з заданими характеристиками без технічних інновацій тоді видавалося неможливим. Три британські фірми спробували побудувати подібні кораблі, застосувавши нові на той час водотрубні котли, полегшені конструкції корпусу та скорострільні гармати.

Першими, у 1894 році, були побудовані «Хевок» і «Хорнет» — два кораблі фірми «Ярроу». «Хорнет»  продемонстрував видатні технічні характеристики. Англійське адміралтейство для пришвидшеної побудови кількох десятків таких «винищувачів» (дослівний переклад «destroyer», згодом цей термін став перекладатися як «ескадрений міноносець» — «есмінець») роздало креслення фірми «Ярроу» іншим суднобудівним компаніям.

HMS «Хорнет»

Адміралтейство вважало життєво важливим якомога скоріше побудувати багато кораблів нового типу, тому знехтувало інтересами розробника. Власник фільми вважав це несправедливим, адже він втрачав прибуток від розробленого ним проєкту. Щоб якось заробити на своїх інженерних рішеннях, він почав шукати замовників за кордоном.

В справу вступає росія.

Враховуючи тісний зв’язок між росією та Францією в кінці ХІХ сторіччя, росіяни не могли не помітити ідей «молодої школи». Тим більше, після Кримської війни вони не могли забути, як британський флот панував в усіх водах навколо росії. Колоніальні суперечки могли привести до нової війни (російський флот готувався до неї всю другу половину ХІХ сторіччя). Тому росіяни активно будували міноносці.

Так само, як і перші зразки французької школи, більшість із них були малі та практично небоєздатні.

У 1891 році росіяни вирішили отримати зразок більш ефективного корабля і замовили французькій фірмі «Ле Норман» 120-тонний міноносець «Пернов». За рік замовлення було виконане. На випробуваннях корабель показав швидкість 25,5 вузлів.

Чудово! Як би збудувати більше таких кораблів, але щоб вони були дешевші? Росіяни вирішили не купувати ліцензію та технічну документацію, а просто скопіювати вже наявний зразок.

Але, як кажуть французи, цитуючи Теренція Публія Афра: «Коли двоє роблять одне й те саме, це не одне й те саме».

Для зняття розмірів корабель довелося розібрати, а от якісно зібрати його знову вже не вийшло. Усі 24 одиниці, побудовані в росії, суттєво відставали від оригіналу (дорозбірного) за характеристиками. При тому, що кожен завод «покращував» креслення своїм російськім генієм. Деякі з них не могли йти швидше за 17 вузлів. Крім того, їх побудова розтягнулася майже на 10 років, і прогрес в технологіях зробив їх застарілими ще під час побудови.

Але принцип побудови серії був винайдений!

Власник британської фірми «Ярроу» сам звернувся до росіян з пропозицією побудувати їм «винищувач», мабуть, сподіваючись отримати замовлення на серію, або бодай продати технічну документацію.

Росіяни замовили корабель, який назвали «Сокол». Прототипом став британський «Хорнет», корабель мав бути водотоннажністю 220 тон та розвивати максимальну швидкість 29 вузлів.

Змінили склад озброєння (російські гармати мали інші калібри), поставили інші торпедні апарати, а також використали нікелеву сталь, для більшої міцності тонкого корпусу. Віддаючи данину тогочасній моді, «Соколу» зробили таран на носі.

Росіяни наполягли на додаткових змінах, що характеризували особливості служби в російському флоті: камбуз перенесли подалі від офіцерських приміщень, створили окрему командирську каюту.

Як правило, росіяни висували зарубіжним виконавцям купу претензій, щоб за рахунок штрафів знизити вартість. Але в цьому випадку хотілося якомога швидше отримати корабель, тож сваритися не стали.

У серпні 1895 року «Сокол» пройшов випробування, які показали максимальну швидкість у 30,2 вузли, а середню у 29,77 вузли.

За 14 лишком місяців після початку побудови корабель вже був включений до складу російського флоту. За усіма параметрами «Сокол» настільки перевершував усі російські міноносці, що було прийнято рішення далі будувати тільки кораблі такого типу.

Фірма «Ярроу» була готова до будь-якого типу співпраці, і на початку росіяни нібито були готові купувати креслення та окремі вузли… чи, може, лише вдавали, аби корабель був швидше збудований.

Врешті вирішили піти шляхом «Пернова» (А кажуть, це Сталін таке вигадав! мабуть, у росіян воно в крові). Креслення робили з оригіналу, звичайно, з «покращеннями». Корпус виявився «занадто слабким», довжина недостатньою, котли неправильними…

В результаті перші два російські «Соколи» — «Кречет» та «Коршун» —були здані виробником лише у 1900 році, а їхня швидкість не перевищувала 27,5 вузлів. Інший російський завод будував ще два, «Ястреб» та «Нирок». «Ястреб» на заводських випробуваннях не міг дати більше 25 вузлів. Згодом, після чергових переробок, «Яструб» та його нащадки таки давали 27 вузлів. Але на доводку кораблів витрачалися роки та великі гроші.

Загалом, усі російські «Соколи» виявилися дорожчими за прототип. Як каже народна мудрість, скупий платить двічі. Що більше їх будували, то більшими були відмінності від оригіналу. Часто вони не йшли на користь кораблю.

В самому російському флоті їх довго називали «контрміноносцями».

Перша серія «Соколів» для Балтійського та Чорноморського флотів була завершена у 1902 році. Серія для Далекого Сходу — у 1903-1904 роках.

Загибель «Стерегущего» та «Страшного» під Порт-Артуром у боях з японцями показала як незадовільну якість механізмів кораблів, так і недостатнє озброєння. Інші кораблі цього типу на російсько-японській війні чимось видатним не відзначились. Як звітували російські начальники, кожен бойовий вихід закінчувався несправностями кількох «Соколів».

Частина з них загинула, декілька послужили під японським прапором.

Хоча російсько-японська війна показала, що вони морально застаріли, але 5 штук збудували і після цієї війни.

Час, помножений на якість побудови, теж давався взнаки. В 1911 році на випробуваннях два чорноморських «Соколи» дали вже 21,5 та 23,5 вузлів.

Проте вони повоювали і в Першу світову. На Балтиці виконували роль посильних кораблів, а з 1916 більшість стала тральниками. Зіткнень з ворогом не мали. На Чорному морі, через слабкість турецького флоту, вони діяли більш активно.

Після революції в росії частина з них воювала на Волзі. На середину 1920-х всі вцілілі «Соколи» були розібрані на метал.

Винятком став «Подвіжний», який лишався в резерві фінського флоту до кінця десятиріччя.

Резюме.

У 1894 році росіяни за збігом обставин отримали одними з перших чудовий зразок нового класу кораблів. Але, тоді як інші країни протягом кількох років мали вже десятки таких кораблів, росіяни витратили багато часу на спроби «піратського» копіювання проєкту. Якість виробництва та бажання «покращити», часто не розуміючи повного функціоналу, призвели до того, що серія кораблів мала низькі технічні та експлуатаційні якості. І побудована вона була тоді, коли потенційні опоненти росії вже запустили в серію кораблі зі значно кращими характеристиками.

Зіткнутися з міноносцями, для знищення яких вони задумувались, їм довелося тільки один раз, під час російсько-японської війни.

В результаті величезні кошти були марно витрачені, а створені кораблі краще за все підходили для «героїчної» загибелі у зіткненні із супротивником свого класу.

Купуйте календар на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні»!

18 місяців — 18 історій ганьби російського флоту.

Весь прибуток від продажу піде на рахунок ЗСУ.

Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.