Чт. Вер 22nd, 2022

Четверо втомлених від життя шкільних вчителів намагаються пожвавити млявий життєвий плин, підтримуючи певний рівень алкоголю в крові. Похмурий український артгауз чи безшабашна українська комедія? Ні, данська трагікомедія (що ж, якісь спільні цінності з Європою ми маємо, і це не може не радувати). І все ж «Ще по одній» («Druk») Томаса Вінтерберга – не про алкоголізм… хоча і про алкоголізм також.

                                                     Мартін  Мадс Міккельсен

«На півшляху свого земного світу Я трапив у похмурий ліс густий» – чи не найвідоміший опис кризи середнього віку. У реальному світі на певному життєвому етапі роль кіл пекла цілком успішно можуть виконувати робота та родина, якими б любими серцю вони не були. В цей момент важливо правильно обрати собі вергілія… і якщо ним опиниться філософ, що радить жити злегка напідпитку – чекай біди. Під зручним прикриттям наукового дослідження шкільні психолог, історик, керівник хору та фізкультурник починають досліджувати глибини власного «я» до самої печінки. Втім, якщо в алкогольних випарах світ засяє новими барвами – цьому не слід поспішати радіти. Нібито очевидна істина, яку кожен із героїв має відкрити для себе сам. І фільм з його досить неспішним темпом старанно вибудовує свій маленький саспенс, стежачи за дослідницькою одіссеєю своїх героїв, що веде до цілком передбачуваного фіналу. Роблячи це кінематографічно вишукано, чергуючи відсторонені (в яких, утім, можна помітити нотки осуду) плани із суб’єктивною «сп’янілою» камерою з її стрімкими, нерівними рухами і розфокусом (оператор Стурла Брандт Гровлен).

Та поруч із образом пляшки/чарки/фляжки, хоч неявно і ненав’язливо, присутній у стрічці образ інший – моря, води, стихії очищення й оновлення. Бо саме про оновлення і йдеться героям: скинути не самі роки, звісно, а накопичений ними баласт втоми, турбот і нудьги. З новими силами та творчо підійти до улюбленої справи, вирішити родинні проблеми, повернути повагу оточуючих та й самого себе… чи ж безславно загинути в боротьбі із зеленим змієм. Герої Мадса Міккельсена, Томаса Бо Ларсена, Ларса Ранте і Магнуса Міллана проходять випробування кожен по-своєму.

Томас Бо Ларсен  ТомміЛарс Ранте  Петер, Мадс Міккельсен  Мартін, Магнус Міллан  Ніколай

Так, попри дещо грайливу тематику, «Ще по одній», як то і належиться фільму з багатою фестивальною історією, не надто легкий та веселий. І проблеми кризи середнього віку та алкоголізму – далеко не все, чим він обмежується. 

Варто згадати і про іншу групу персонажів, що також переживає свій час переходу і почувається так само незатишно – але не від застиглості, а від невизначеності. Йдеться про тих самих учнів, що на початку фільму з лякаючим розмахом брали участь у пивному фестивалі… щоб уже незабаром переживати за близьке своє майбутнє – шкільні іспити. І саме на них, нарівні із родинами, відбиваються злети і падіння вчительського духу. Недарма фіналом фільму стає саме данський аналог «останнього дзвоника»: іспити складені, шкільні хвилювання позаду – і діти (вже не діти?), у білому, на тлі світлого неба і висяюючого моря, святкують разом із вчителями – будучи, по суті, головним досягненням останніх. Фінал «Ще по одній» несподівано римується із балаянівськими «Польотами уві сні й наяву»: герой Міккельсена, переживши душевну кризу, виконує свій танок і у фінальному па злітає-падає у море. Проте і зміст, і звучання цього образу дзеркально протилежні: якщо Сергій Макаров зазнає духовної поразки і його стрибок з «тарзанки» є власне падінням, символічною смертю – стрибок Мартіна є польотом. Він перемагає своїх внутрішніх драконів, очистився-оновився і готовий іти далі. Далі підуть і його учні, але це, як-то кажуть, вже геть інша історія.

Як уже згадувалося, «Ще по одній» було тепло прийнято кіносвітом: скажімо, лишень нещодавно він тріумфував на церемонії від Європейської кіноакадемії, де одержав нагороди за найкращу режисуру, найкращого актора і найкращий сценарій. Має сподобатися він і глядачам – не всім, звісно (бо всім не сподобається жоден фільм!), але багатьом. І своєю життєвістю, і своїм оптимізмом, і своєю людяністю – словом, всім тим, чим нас так гріє мистецтво.

Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.