Пн. Гру 26th, 2022

Колись давно, здається, у минулому житті, наша знімальна група розпочала роботу над фільмом «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва».

Можливо, і наша робота внесла свою лепту в те, що на днях в Києві вулицю радянського генерала Кирпоноса (який починав свою кар’єру в Червоній армії, допомагаючи радянській росії завоювати Україну) перейменували на вулицю українського генерала Всеволода Петріва.

В ході роботи ми дуже дбали про те, щоб історична реконструкція була максимально достовірною. В усіх деталях. А важливою деталлю були пісні.

Треба зазначити, що пісні відігравали велику роль у визвольній боротьбі 1917-1920 років. Українські вояки в цивільному житті мали великий досвід співів у сільських, церковних та міських хорах. У своїх військових частинах вони утворювали співочі колективи дуже високого професійного рівня. Часто у визволених ними від російської армії містах вони проводили великі концерти для населення.

У спогадах як Всеволода Петріва, так і інших учасників визвольних змагань часто загадуються пісні. (Про це згодом буде окремий допис.)

Отже, хотілося, щоб у фільмі «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва» звучали саме ті пісні, які співали наші вояки тоді. Але як їх знайти? В різних джерелах тексти навіть широко відомих пісень сильно різнилися… А як вони виглядали в 1917 та у 1918 роках?

Всі історики радили мені звернутися до Тараса Компаніченка. Казали: він все знає. Казали, що він не тільки видатний митець, але й дослідник. Але хто такий Тарас і хто я? Та, якщо ми хочемо втілити у фільмі найкраще, то, мабуть, таки треба звернутись…

Так сталося, що Тарас був другом родини наших близьких знайомих. Поки я дзвонив їм, щоб дізнатися телефон, адміністратор нашої знімальної групи вже вийшов на контакт з Компаніченком.

Коли ми зустрілися і я розповів Тарасові про фільм, він одразу погодився допомогти. І я почув чарівне слово, якого навіть не сподівався: «першодруки»!

Дійсно, просто не вірилось, що після 70 років радянської влади вони в принципі можуть зберегтися.

Але незабаром Тарас дійсно приїхав до мене з великою сумкою, наповненою заповітними пожовклими сторінками.

«Ось це, — казав Тарас, — видання літа 1917 року… А це початок 1918».

Я не мав уявлення, що пісень Української революції було так багато, і що вони збереглися.

«Де ти це береш?», — питаю Тараса.

«Та де тільки не беру…» — тихо відповідає він.

«А скільки ж це коштує?»

«І не питай …»

Тарас діставав піснею за піснею, розповідав про неї, потім наспівував, щоб я мав уявлення, як це може звучати. У цілковитому захопленні я провів так декілька годин. Переді мною поставали образи, згадані у піснях, і образи тих, хто ці пісні співав. Щирі борці за волю свого народу, які в різні епохи ставали до бою, щоб захистити свої сім’ї та рідну землю. Міцні, загартовані у боях лицарі України.

Я одразу відкинув свою ідею використати кілька більш-менш відомих пісень, як, наприклад, «Не пора». Адже було багато пісень, які ніхто не знав, а вони були варті, щоб люди їх почули. Проте вибір все одно був непростим. По-перше, пісні повинні були відповідати настрою моменту у фільмі, де вони мали звучати. А кожна мала свій індивідуальний характер, і важко було обрати вірну. По-друге, в деяких піснях згадувались назви частин або імена людей, а це також мало відповідало сюжету.

Врешті, після п’яти-шести годин роботи я так і не зміг обрати жодної. Хоча хороших було дуже багато. Тоді я вперше почув від Тараса ідею, що варто було б записати альбом з піснями Української революції. Йшла весна 2011 року.

Мені зараз важко описати те, що відчував, коли ми розбирали ці пісні і я слухав розповіді Тараса про авторів та долю творів. Уявіть, що ви б майже нічого не чули про сучасну війну, окрім загального ходу бойових дій, і раптом наштовхнулися на youtube-канал із сотнями пісень про неї. Мабуть, десь так я почував себе тоді.

Тарас завжди зайнятий, тож наступна зустріч відбулася за кілька місяців. За декілька годин ми обрали дві пісні, які мали увійти до фільму.

За деякий час, завдяки самовідданій праці нашого звукорежисера Андрія Пархоменка, ми отримали чудові студійні записи цих пісень. Я ще ніколи не чув записів Тараса Компаніченка та «Хореї козацької» такої високої якості. Як би ж то був альбом… Але це потребувало б величезної праці, і ми не мали змоги того зробити.

Я сподіваюсь, успіх фільму до певної мирі мотивував Тараса не забувати про випуск альбому. Але, скажу чесно, не думав, що це станеться у найближчому майбутньому. Тому був дуже приємно здивований якось почути від Тараса, що незабаром диск буде готовий.

Пройшло трохи часу, і Тарас зміг записати ще кілька пісень, а також покращити вже записані. Я-то знав, що пісень там ще не на один диск…

Тоді ми зробили календар «Пісні української революції».

Все це — завдяки самовідданій праці Тараса як дослідника та митця.

Така робота робиться не для нагород. Та їх, як правило і немає.

Але нещодавно я дізнався, що Тараса Компаніченка та «Хорею козацьку» висунули на Шевченківську премію саме за альбом «Пісні Української революції»!

Важко повірити, що людина в нашій країні може зробити дослідницько-мистецький проєкт величезної ваги, та ще й отримати за це відзнаку. Може, це якась нова тенденція? Якщо так піде і далі, то північні сусіди наступного разу, може, й не сунуться до нас, бо будемо єдині і будемо цінувати своє та своїх.

Хотілося б.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *