Пн. Гру 26th, 2022

Повномасштабне вторгнення росії не лише вивело стосунки обох країн на новий рівень і стало світовою подією, значення якої для новітньої історії ще важко осягнути. Вона показала в новому світлі і події минулого. Українці, що вчили історію, легко знайшли паралелі з більшовицьким вторгненням до України та розгорнутими ними репресіями проти населення, у той час як «світ» зі здивуванням спостерігав, як терор, голод і холод стають зброєю, причому оберненою не лише проти українців, але й проти будь-якої країни, що випадково опинилася на дорозі. Викликаний блокадою українських портів голод зачепив низку країн – і це змусило по-новому глянути на історичні події, зокрема Голодомор, що його визнання так довго і з перемінним успіхом домагаються українці. Втім, лише за останні дні його визнали геноцидом Молдова, Ірландія і Румунія, на черзі, сподіваймося, Німеччина. І причина тут, гадаємо, не лише в бажанні підтримати Україну. Це ще й пробудження розуміння того, чим насправді була і є росія.

А зараз трохи поговоримо про кіно. І розкажемо, як з’являвся і трансформувався образ Голодомору в художніх фільмах. Скажемо одразу: кількість фільмів геть не відповідає його значенню для нашої історії. Проте і те, що маємо, чимало говорить і про Голодомор, і про наше суспільство і зміни в ньому, і про погляд на нашу історію – а отже, і на нас – зі сторони. Тож починаємо.

Спершу розкажемо про дві кінострічки, перша з яких не була відзнята взагалі, а друга не збереглася (чи, принаймні, вважається такою). Проте обидві варті згадки, бо відносяться до періоду самого Голодомору. Першу можна розглядати як художній протест проти ситуації в країні, річ ця явно писалася «в стіл», бо в ті часи в принципі не могла бути втілена на екрані. Друга, на перший погляд, нічим не пов’язана з темою Голоду… крім майже антиномічного поєднання року із назвою («Приємного апетиту») і темою.

Отже. Перша спроба звернутися до образу Голодомору відбулася вже в 1932 році. Свого часу дослідник Олександр Безручко опублікував донесення секретного агента ДПУ, що зберігається в Галузевому державному архіві СБУ. Йшлося у ньому про сценарій Фавста Лопатинського «Україна»[1], написаний, як згадано в документі, «на основі особистих вражень від українського села під час останніх поїздок». Він показував комплексну картину розрухи України під більшовицьким управлінням, а окрема частина напряму була присвячена Голоду: були тут забирання у селян всього до останнього, плач жінок і дітей, спроби опору, втручання ДПУ й міліції, звинувачення селян у тому, що вони куркулі, які «поховали хліб», харчування картопляним лушпинням і жолудями (пронизливий образ: голодні діти, що виривають жолуді з-під рила у свині, яка їх викопує з-під дуба), нарешті, знелюднені села[2]. Втілений сценарій з очевидних причин не був.

Той же 1932 рік. Написаний сценарій (тодішнього редактора Київської й Одеської кінофабрик О. Корнійчука) а наступного року виходить кінокомедія «Приємного апетиту» режисера Х. Шмайна. Як згодом скаже культуролог Вадим Скуратівський, фільм став «кінорефлексією» на Голодомор, що вирізнялася безберегим цинізмом[3]. Стрічка розповідала про боротьбу молоді за кращу роботу заводської столової[4]  і була яскравим зразком такої собі «альтернативної реальності», роль якої настільки любило брати на себе радянське кіно. У цій реальності їжі було досить, і конфлікт обертався не навколо можливості її роздобути, а навколо «організації праці». Натомість в роки радянського Голодомору любили показувати охоплені повоєнною кризою країни Заходу, і голод «трудящих» був важливою складовою цієї картини.

Наступна спроба якщо не осмислити, то, принаймні, непрямо згадати про події 1932-1933 років відносяться до періоду «відлиги». Вже наступного після ХХ з’їзду КПРС 1957 року вийшов кінофільм «Далеке і близьке» М. Макаренка (за його ж сценарієм) і О. Козиря. Це історія кількох десятиріч з життя трьох друзів, і розпочинається вона у 1933 р. Початок фільму – зимова ніч в українському селі, вбивство комсомольця «куркулем» – відкривається закадровою фразою: «Стояв суворий дев’ятсот тридцять третій рік». Як відзначає Вадим Скуратівський, цей хронологічний відсил, у поєднанні з картиною аскетичного життя колгоспу, є єдиною за довгий час згадкою про український Голодомор[5].

Виразніші натяки на трагедію 1932-1933 рр. з’явилися в кінокартині 1968 р. «Білі хмари» Р. Сергієнка за однойменним твором О. Сизоненка. Безпосередньо вона розповідає про колективізацію й розкуркулення, але й, за спостереженням дослідниці Дж. Дж. Гурги, містить натяки на Голодомор як їхній наслідок, а також на «мовчання, що оточило цю трагедію»[6]. Фільм розповідає про подорож героя до вмираючого батька – колишнього сільського активіста; дорогою герой згадує своє дитинство початку 1930-х, події колективізації та хлібозаготівель. Напряму Голодомор, звісно, не відображено. Присутні лише непрямі вказівки на нього: ось оголошено про збір зерна, і селянки протестують, бо їм «нічим буде годувати дітей»; ось уже в сучасності, в 1960-х, звучать спогади з часів дитинства героя: «Все, було, крутитесь на току, все крутитесь – голодні, сині, худі… А я на вас все гримаю, все кричу – доки начальство одвернеться. А тоді зерна вам в кишені понасипаю…» Окремий епізод фільму навіть присвячений надмірним планам хлібозаготівель, щоправда, поданих не як політика уряду, а як шкідництво окремих виконавців. (Що поробиш? Більш відверто про хлібозаготівлі в ті часи і не можна було говорити, особливо в кіно)

Ну, а змога повноцінно представити Голодомор з’явилася вже на схилку радянської доби. У 1990 р. вийшов створений за підтримки української діаспори «Голод-33» О. Янчука. Викривальна щодо радянської політики сила фільму на той момент була безпрецедентною в Україні[7]. В основу сценарію ліг роман «Жовтий князь» В. Барки (письменника також з діаспори) 1961 р., хроніка поступового вмирання селянської родини. Роман, а за ним фільм, докладно показують «будні голоду» (для менш обізнаних глядачів, передусім іноземців, і заразом для окреслення часу, місця і обставин дії ввели вступні титри українською і англійською). Тут показано реакцію місцевих комуністів (хтось наклав на себе руки, хтось холоднокровно виконував директиви), поїздки в місто в пошуках їжі і облави на селян, божевілля й канібалізм, безнадійну спроба опору тощо. Голодомор показано тут так ретельно, що кінознавиця І. Зубавіна навіть назвала кінострічку «постановчо-хронікальною»[8]. «Я хотів, щоб люди побачили, яким було життя в колонії, мешканців якої нещадно експлуатували в ім’я утопічної ідеології». – пояснював режисер[9]. На той момент ще не було низки стрічок на тему злочинів радянської влади, тож «Голод-33» по факту виконував функцію ширшу, ніж розповідь про Голодомор: він викривав загалом репресії держави проти власного мирного населення. І як тут не згадати також про те, що прем’єра фільму пройшла на загальнореспубліканському телеканалі УТ-1, у ніч перед всеукраїнським референдумом про незалежність 1 грудня 1991 року, і зробила свій внесок у результати голосування. 

У 2000-х рр. тема Голодомору повернулася до кінематографу. Якщо «Голод-33» як перший такий фільм покликаний був максимально докладно показати сам голод, в наступних кінострічках Голодомор постає вже у ширшому контексті, як складова більшовицьких репресій. З’являється і ще одна принципова риса: на зміну мотиву беззахисності перед тоталітарною машиною приходить мотив боротьби, навіть якщо безнадійної.

У 2014 р. виходить «Поводир» О. Саніна – історія про те, як маленький син вбитого американського «спеціаліста» стає поводирем сліпого кобзаря, а згодом і свідком масового розстрілу кобзарів. Голодомор тут не стільки предмет зображення, скільки тло і рушійна пружина дії. За сюжетом, секретні документи, що дають вказівку придушити опір селянства конфіскацією зерна, мають потрапити до британського журналіста Гарета Джонса. Щоб не допустити цього, НКВС полює за хлопчиком… На відміну від «Голоду-33», у «Поводирі» є посил: на розгортання Голодомору можна було вплинути. Тут вищою інстанцією постає західний світ, який, як сподіваються герої, змусить керівництво СРСР відмовитися від винищення українського селянства. Сам Голодомор у фільмі показаний мало і безпосередньо мало заторкує героїв (у них є їжа, хоч і мало, і в одній зі сцен вони розділяють її між голодними дітьми). На час роботи над фільмом український Голод уже став важливою частиною національної свідомості, тож автор показав його радше метафорично: «Це не історія про Голодомор, це історія про час, який змусив людей стати вовками. Недарма у фільму звучить фраза: «Коли побачить вовка з людськими очима, дай йому шматочок хліба, він знову перетвориться на чоловіка»»[10]

Прикметно: подібна ідея присутня і в іншій стрічці. Якщо ви думаєте, що «Ціна правди» – перший закордонний фільм, де згадується Голодомор, то помиляєтесь. У 2015 р. виходить детективний трилер «Дитина №44» Д. Еспінози, з досить «зірковим» складом: Гері Олдмен, Том Гарді, Нумі Рапас, Венсан Кассель… В основу ліг однойменний роман британського письменника Тома Роба Сміта (2008 р.). Герой – офіцер МДБ Лев Демідов, що осиротів під час Голодомору, сюжет розгортається навколо його полювання за серійним вбивцею хлопчиків (образ навіяний історією Андрія Чикатила, проте дію перенесено у 1953 р.). Сам Голодомор у фільмі не показаний, проте згадується у двох моментах. Перший – пролог у титрах: «У 1933, на вершині інспірованого державою під керівництвом Йосипа Сталіна голодомору проти українського народу, приблизно 25000 щодня помирало від виснаження. Систематичне винищення голодом, знане як Голодомор, лишило мільйони дітей сиротами». Другий – сцена, коли Лев нарешті ловить маніяка. Зі слів останнього стає зрозуміло, що він також пережив Голод, причому саме одержана тоді психологічна травма перетворила його на убивцю. Фільм цікавий зокрема тим, що Голодомор і його наслідки показані під незвичним для нас кутом: тут це не стільки фізичне і духовне випробовування, скільки психотравма, і той, хто пережив його, може стати не лише мучеником чи/і героєм, а й божевільним злочинцем. Про цей фільм у нас знають мало, і не дивно: правами на показ на території СНД володів російський дистриб’ютор («Централ Партнершип»). Тож, коли фільм не сподобався російській владі, його зняли з російського прокату («яка несподіванка!»); а заразом відкликали і ліцензію на прокат фільму в Україні і білорусі[11]. До речі, в російськомовній версії фільму відповідним чином «перекладені» і наведені вище титри: «У 1933, в разгар голода на территориях Поволжья, Украиньі, Северного Кавказа и почти во всех зерновьіх районах СССР, вьізванного недальновидной политикой Иосифа Сталина, ежедневно умирало до 25000 человек. Сиротами оставались миллионьі детей». Як-то кажуть, знайдіть десять відмінностей…

До речі, в російськомовній версії фільму відповідним чином «перекладені» і наведені вище титри: «У 1933, в разгар голода на территориях Поволжья, Украиньі, Северного Кавказа и почти во всех зерновьіх районах СССР, вьізванного недальновидной политикой Иосифа Сталина, ежедневно умирало до 25000 человек. Сиротами оставались миллионьі детей». Як-то кажуть, знайдіть десять відмінностей…

Другим повнометражним фільмом, цілком і повістю присвяченим Голодомору, став канадійський «Гіркі жнива» (2017). Його автори — представники діаспори сценарист Р. Гувер-Бачинський і режисер Дж. Менделюк, і він по суті поєднав у собі два світогляди і погляди на тему: український і західний. «Гіркі жнива» розраховані передусім на закордонного глядача[12] і для нього виконують інформаційну функцію, близьку до тієї, яку «Голод-33» здійснював для глядача українського. Якщо «Голод-33» звертався передусім до підрадянських українців і був покликаний не стільки зацікавити, скільки вразити, у «Гірких жнив» ситуація прямо протилежна. Звідси – динамічність і майже розважальний характер, поруч із досить докладним зображенням історичного контексту: сталінських репресій, наступу на українське національне відродження, пам’яті про українські визвольні змагання. Важливим внеском «Гірких жнив» до образу подій 1932-1933 рр. став показ опору селян, причому успішного: стрічка нагадує, що організовані виступи не були рідкістю в голодні роки (спроба атаки селян на млин є і в «Жовтому князі», а за ним у «Голоді-33», проте там це обертається розстрілом беззбройних, безсилих людей).

У 2019 році виходить фільм про Голодомор відомої польської режисерки Агнешки Голланд – «Гарет Джонс», в українському прокаті «Ціна правди» (Україна також долучилася до проєкту, переважно фінансово). На сьогодні це найбільш резонансний кінопроєкт на тему Голодомору. Хоча насправді фільм не стільки про нього, скільки про Гарета Джонса, журналіста, що намагався донести до світового читача правду про події в Україні (так, це саме йому мали доставити секретні документи в «Поводирі»!). І конфлікт розгортається не тільки й не стільки між відважним медійником і смертоносною тоталітарною машиною, скільки між ним і умовним «світом», який не бажає знати про невигідні для себе речі. За сюжетом, Джонс потрапляє до Москви, потім таємно їде в Україну (що символічно, на Донбас), де на власні очі бачить жахіття голоду. У фіналі, втім, йому вдається опублікувати свій матеріал лише у виданнях Вільяма Рендольфа Герста, що мали сумнівну репутацію, а СРСР тим часом укріплює своє міжнародне становище. Правда про країну-терориста виявляється «не на часі», на чільному місці опиняються фінансові інтереси країн Заходу, яким вигідно торгувати з Росією. Загалом, «Ціна правди» зосереджується на світовому і економічному аспектах сталінської політики, зокрема Голодомору: Волтер Дюранті (той самий журналіст «Нью-Йорк Таймс», що своїми публікаціями допомагав приховати сталінські злочини) у фільмі називає зерно «золотом Сталіна». Ну, і останнє: «Гарет Джонс» – це погляд на Голодомор ззовні, очами не українських, а  іноземних авторів, що дозволяє і нам побачити історію під іншим кутом. А ще – вперше в центрі сюжету опинилася реальна історична постать.

На жаль, українська кіноісторія про особистість в добу Голодомору державної підтримки не удостоїлась: Держкіно не захотіло підтримати «Якова» Вікторії Трофименко, і зараз майбутнє фільму досить тьмяне. На жаль, бо трейлер фільму направду багатообіцяючий:

«Яків» – це історія голови колгоспу на Черкащині Якова Дробота, який в роки Голодомору врятував майже три тисячі людей. Режисерка назвала фільм «своїм “Списком Шиндлера”»: «Мені хочеться зробити історію про силу у важкі моменти. Бо ми здебільшого дивимось на Голодомор з точки зору віктимності. Я хочу подивитись на історію, розставивши акценти по-іншому. Розповісти не про те, як ми умирали, а про те, як ми виживали в тих умовах пастки… Дуже важливо пройти період усвідомлення, прожити цю травму і проговорити її з іншої точки зору. Головне, чого ми можемо навчитись в історії – виживати […] Нашим пращурам довелось пережити не один етап голоду, ми це все несемо на генному рівні, і якщо не переосмислимо, не відпустимо, на нас впливатиме це на підсвідомому рівні […] селу Якова вдалося об’єднатись і тому врятуватись. Це те, що треба культивувати в собі – вміння об’єднатись, попри розбіжності та ідеологічні протиріччя. Це робить нас сильними і вартує проговорення на екрані»[13]. У цій цитаті теж уже присутній новітній підхід до травматичного досвіду: акцент на опорі насиллю, виживанні, наголос на єдності в небезпеці, що стає умовою для цього виживання. А також – розуміння колективної травми та потреби її осмислити. Словом, побажаймо авторці успіху, таке кіно направду актуальне і потрібне.

Нарешті, про те, наскільки Голодомор став частиною нашої колективної свідомості, говорить поява його в серіалах. Досить гучно і успішно пройшов серіал «І будуть люди…» за однойменним романом Анатолія Дімарова. 12 серій розповідають про життя українського села з початку століття і до 1932 року. Події власне Голодомору розгортаються в останній серії; разом із тим, фільм досить докладно показує, що йому передувало. Період Голодомору стає тут кульмінацією драматичної історії українського села ХХ ст. Екранізовано було перевидання роману 2006 р., куди увійшли вирізані радянською цензурою епізоди; звісно, чимало сценаристи додали від себе, бо не про все автор роману свого міг писати відкрито. Цікаво, що серіал відкрито позиціонували як такий, що працює з колективною пам’яттю, показану в ньому історію – як по суті «родинну історію» кожного. Отак його місію виклала креативна продюсерка Олеся Лук’яненко: «Цей проєкт важливий для нашого суспільства. Його герої – наші прадіди, яким довелося жити у буремні часи і зіткнутися з однією з найбільших трагедій нашого минулого. Проєкт складний за темою і має багатошарову структуру. Але, як мені здається, завдяки ось цій інтимній інтонації – що це історії наших родин, дідів та прадідів – нам вдалося уникнути пафосу і створити насправді зворушливий твір. Мені хочеться вірити, що тепер і у нас є своя кіносага, на кшталт “Двадцяте століття”»[14]. А режисер Аркадій Непиталюк провів пряму паралель між показаним у фільмі і сьогоденням: «Він покаже глядачам, що відбувалося сто років тому з такими ж як вони українцями. До того ж схожі катаклізми відбуваються і зараз»[15]. Творча група навіть провела у соціальних мережах  флешмоб #ібудутьлюди: користувачі мали публікувати під цим хештегом світлини і розповідати історії членів своїх родин, що пройшли через подібні випробування. І, так, судячи з відгуків глядачів, зв’язок часів відчули.

Як зауважив дослідник Леджер Гріндон, ігрове історичне кіно уподібнюється до історика, бо також інтерпретує та коментує історичні події. І їхній вплив на аудиторію нерідко сильніший, ніж з боку професійних вчених По суті, історичне кіно є політичним жанром[16]. Що ж, як бачимо з фільмів про Голодомор, так воно і є. Кожен з них став маленьким етапом, що засвідчив: Голодомор — це не лише сторінка нашої історії. Це частинка кожного з нас, нашого суспільства. І по тому, як змінюється суспільство, змінюється і образ Голодомору. Тож чекаємо на нові фільми, нові погляди на нашу історію. Бо, як переконуємося щодня, забуте минуле повертається. Ракетами.


[1] Безручко О. Українські кінематографісти, педагоги: відновлені сторінки життя. Т. 2 / О. Безручко. – Київ: КиМУ, 2013. – С. 184-190.

[2] Безручко О. Українські кінематографісти, педагоги: відновлені сторінки життя. Т. 2 / О. Безручко. – Київ: КиМУ, 2013. – С. 188-190.

[3] Скуратівський В. З кінознавчого записника: Статті в журналі «Кіно-Театр» / В. Скуратівський. – Київ: «Кіно-Театр»; «АРТ КНИГА», 2017. – С. 39.

[4] Советские художественные фильмы. Аннотированный каталог. Т.1: Немые фильмы (1918-1935) – Москва: Искусство, 1961. – С. 465-466.

[5] Скуратівський В. З кінознавчого записника: Статті в журналі «Кіно-Театр» / В. Скуратівський. – Київ: «Кіно-Театр»; «АРТ КНИГА», 2017. – С. 40.

[6] Gurga J.  J. Echoes of the Past: Ukrainian Poetic Cinema and the Experiential Ethnographic Mode : дис. докт. філос. наук / Gurga J. J. – London, 2012. – Р. 254.

[7] Сивачук В. С. Відображення трагедії Голодомору в сучасному українському кінематографі / В. С. Сивачук // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. – 2014. – Вип. 15. – С. 101.

[8] Зубавіна І. Кінематограф незалежної України: тенденції, фільми, постаті / І. Зубавіна. – Київ: Феникс, 2007. – С. 60.

[9] Film Shows Ukraine Famine [Електронний ресурс] // The New York Times. – 1991. – Режим доступу до ресурсу: http://www.nytimes.com/1991/12/01/world/film-shows-ukraine-famine.html.

[10] Черевко А. Олесь Санін: Кінотеатри Сходу відмовляються демонструвати «Поводиря». Бояться, що їх спалять [Електронний ресурс] / Анна Черевко // Главком. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://glavcom.ua/interviews/127284-oles-sanin-kinoteatri-shodu-vidmovljajutsja-demonstruvati-%C2%ABpovodirja%C2%BB.-bojatsja-shcho-jih-spaljat.html.

[11]Заборонений в Росії фільм “Номер 44” зняли з прокату і в Україні та Білорусі (espreso.tv)  // https://espreso.tv/news/2015/04/16/zaboronenyy_v_rosiyi_film_quotnomer_44quot_znyaly_z_prokatu_i_v_ukrayini_ta_bilorusi

[12] Kennedy J. 5 questions for “Bitter Harvest” producer Ian Ihnatowycz [Електронний ресурс] / John W. Kennedy // Beliefnet. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.beliefnet.com/columnists/faithmediaandculture/2017/02/5-questions-bitter-harvest-producer-ian-ihnatowycz.html#WiL47RR5YfeV8rX7.99.

[13] Тема Голодомору – особиста історія для кожного: інтерв’ю з режисером та героєм фільму “Яків”. Розмовляла Катерина Петренко // https://lifestyle.24tv.ua/tema_golodomoru__osobista_istoriya_dlya_kozhnogo_intervyu_z_rezhiserom_ta_geroyem_filmu_yakiv_n1238358?fbclid=IwAR3fpZTIDVEHOu03u02yVPuiNl6ZPTdstjscPg_ToeoXj7GhDVC1XloWSyY

[14] https://gazeta.ua/articles/culture/_pokazhut-istorichnu-sagu-pro-ukrayinciv-u-xx-stolitti/975311

[15]Едуард Овчаренко, «Аркадій Непиталюк: “Наш серіал має просвітницьку місію”»,  I-UA.TV, Жовтень 12, 2020, https://i-ua.tv/culture/27147-arkadii-nepytalyuk-nash-serial-maie-prosvitnytsku-misiiu

[16]Leger Grindon, Shadows on the Past. Studies in the Historical Fiction Film (Philadelphia: Temple University Press, 1994), 2, 223.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *