Чт. Вер 22nd, 2022

15 вересня відбулася презентація колективної монографії “Енергія відродження. Українське кіно 2014-2020” під редакцією Л. Брюховецької, що в ній побачила світ і моя стаття “Травматичні моменти національної історії в сучасному ігровому українському кіно”

Передусім, звісно, хочеться подякувати Ларисі Іванівні Брюховецькій за можливість взяти участь у цьому чудовому і, без сумніву, дуже важливому проєкті. Насправді, “тримати пульс” сучасного кіно нічим не легше, а подекуди й важче, ніж досліджувати історію кіно. І приємно усвідомлювати, що журнал “Кіно-Театр” долучився до обох цих дуже важливих напрямків. Також може здатися, що поняття “сучасне кіно” і “історія” малопоєднувані… але, насправді, важливо відстежувати й аналізувати ті процеси, що відбуваються в кінематографі. Бодай для того, щоб краще розуміти, як і куди рухатись далі. Відповіді на деякі свої питання, можливо, ви знайдете в цій книзі 🙂

Направду, історія кіно — також в певному сенсі історія суспільства. Навіть на моїй пам’яті розвиток нашої кіногалузі трохи нагадує таку собі синусоїду: українські фільми то з’являються в прокаті, то майже зникають. Мабуть, тут зайве згадувати про те, наскільки ці речі залежать від фінансування, і зокрема від бажання і спроможності держави підтримувати кіно. Фінансова історія українського кінематографу могла б стати окремим предметом для досліджень; хто зна, можливо, її можна буде прочитати в наступній книзі про наше сучасне кіно.

На чому ще хотілося б закцентувати увагу? Мабуть, те, що найперше кидається у вічі, – поява нових жанрів і передусім — воєнного кіно. Про його зразки ви не раз прочитаєте в “Енергії відродження”, і невипадково. І справа не лише в тому, що цей жанр сьогодні чи не найактуальніший. Мабуть, не перебільшенням буде сказати, що він і найперспективніший. Всього за кілька років у ньому з’явилася низка яскравих різнопланових робіт на всі смаки, від фестивальних “Поганих доріг” до пародійних “Наших котиків”. На мою суб’єктивну думку, саме військове кіно сьогодні є справжнім обличчям українського кіно. Важливо лише, щоб воно не виродилося в кон’юнктурні поробки на “гарячу тему”.

Звісно, не ним єдиним: за останні роки вийшла низка різнопланових драм, комедій, навіть мюзикл. Проте, на жаль, через об’єми нашого кіновиробництва багато чого лишається на рівні однієї-двох спроб. Тому, мабуть. Головною проблемою — і заданням — нашого кінематографа лишається “нарощування м’язів”, створення в хорошому сенсі “конвеєра”, не творчого, а виробничого, щоб акумулювати досвід і розвивати вже досягнені успіхи.   

І ще одне. Коли ви будете читати цю книгу, чи журнал “Кіно-Театр”, чи навіть розклад показів у кінотеатрах — фіксуйте для себе не лише те, що є. Звертайте увагу на те, чого немає. Наприклад, чому в нас зовсім немає політичного кінематографу? А це, до речі, також індикатор і певною мірою свободи творчого висловлення, і, передусім, політичної зрілості суспільства. Чи можемо ми уявити собі, щоб Держкіно долучилося до зйомок фільму з конструктивною критикою, скажімо, президентською адміністрацією? Взагалі, наскільки легко такий фільм знайшов би фінансування? І, головне, чи мав би глядацький успіх? Проблема в тому, що глядача потрібно виховувати. У нас же наразі видно розбиття на сегменти умовно “фестивальне кіно”, “розважальне”, “героїчне” і “виховно-патріотичне” (говорю тут це без іронії, просто на означення функцій). Але мало фільмів, які б просто і безпретензійно вчили мислити, аналізувати, вибудовувати із фактів ширшу картину. До речі, можливо, з тієї ж причини, в нас фактично відсутній жанр детективу, шпигунського кіно. Зате помітне місце посідає історичне кіно, яке допомагає з окремих клаптиків скласти картину минулого. Це також необхідна справа — розібратися з минулим… власне, про це також певною мірою моя стаття в цьому збірнику. Проте не менш важливо навчитися орієнтуватися в сьогоденні, вміти вписуватися в ширший, світовий контекст. Це ті завдання, які далі стоять перед українським кінематографом: не втратити свої набутки і йти далі. Задача складна, особливо тепер, коли знаходити фінансування все важче. З іншого боку, війна з її тяжкими економічними наслідками може відкрити вікно можливостей для міжнародної співпраці. І йдеться не лише про гроші, а й про фактично копродукцію: обмін ідеями, досвідом, кадрами. Бо насправді нашому кінематографу є чому повчитися. Важливо не втратити цієї можливості і використати її для нового великого кроку вперед. А ми напишемо про це книжки.

Дякую за увагу, перепрошую за дещо сумбурні думки… і бажаю приємного читання!

Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.