Пт. Вер 23rd, 2022

У цьому вересні, коли ми всі радіємо успішному наступу українського війська та звільненню наших територій, у нашої знімальної групи є ще один привід для святкування.

10 років тому, 8 вересня 2012 року, в Києві, в Будинку кіно відбулась презентація першої серії фільму «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва».

Це була історія про те, як українці боролися за незалежність з росією, як перемагали на полі бою чисельного та безжального ворога. Про те, як далекі від політики люди усвідомлювали, що треба боротися, і що це боротьба за саме існування нашої держави.

Тоді не думалося, що ці події повторяться в нашій історії настільки буквально. Але я розумів, що боротьба буде, просто гадав, що економічними та політичними методами.

На зйомках фільму «Українська революція»

Хотілося показати українцям, що наші предки вміли перемагати ворога. А значить, і ми зможемо.

І сам вихід цього фільму також був маленькою перемогою. Перемогою кількох сотень людей, які об’єдналися, щоб пам’ять про українських героїв не загубилась у літах. Супроти тодішньої системи кіновиробництва, супроти державної політики Януковича, супроти різних людей, котрі ставили палки в колеса.

На зйомках фільму «Українська революція»

Тоді фільм був цікавий передусім українському глядачу. Сьогодні багато хто у світі, розгледівши нарешті Україну, зацікавився її історією. Але за десять років виробництво документальних фільмів зробило широкі кроки вперед. Картина була створена у форматі HD 720, а зараз світовий глядач вимагає 2К, 4К, 8К…

Тому, щоб наша робота отримала шанс на довше життя, ми вже кілька тижнів працюємо над переведенням фільму у формат 4К.

Сьогодні хочемо поділитися з загалом першими результатами.

У ході чотирьох з половиною років роботи над фільмом я бачив осередки того, що згодом стане волонтерським рухом, людей, які стануть професійними військовими, та тих, хто підніс на новий рівень політику історичної пам’яті.

Я бачив знайомі обличчя на майданах, а тепер бачу їх у військових одностроях. Якщо ми хочемо, щоб війна більше не приходила на нашу землю, то маємо знати: живемо тут лише тому, що були люди, які захищали нас від винищення. 1000 років тому, 100 років тому, просто зараз.

Берегти пам’ять про них та їхні традиції — запорука мирного неба над головою.

Пам’ятаю, як на початку цієї війни, у 2014 році, я показував «Українську революцію» артилеристам однієї з частин ЗСУ. Чоловіки років під сорок, зі Східної України, здається, з Сумщини, після показу активно обговорювали побачене. Один із них казав: «Знаєте, ми зараз на росіян злі, бо в боях з ними наші друзі загинули. Але ми думали що ця війна — це так, несподівана сварка між сусідами. А виявляється, це ж глибока історія! Ми навіть не знали, що Україна до 1991 незалежною бувала…»

В одній з інших частин після показу молодий лейтенант сказав мені: «Я, дивлячись ваше кіно, можливо, розгадав загадку дитинства. Мій прадід помер незадовго до Голодомору. В сім’ї розповідали, що він був дуже вправним воякою. Нібито його фото в однострої дід дуже довго беріг. Навіть байку пам’ятаю, як він один чотирьох кінних білогвардійців переміг. Нещодавно я знайшов біографію прадіда, виходить, що він 1900 року народження. Значить, в Першу світову був ще малий воювати. В Червоній армії він не служив. Я і завжди думав: в однострої якої ж армії він міг бути сфотографований? Тепер думаю, може, він за Україну воював, а потім мусив приховувати це?»

На жаль, багато хто мусив приховувати… І в результаті росія, яка влаштувала тут терор сто років тому, стала нормальним сусідом, «стратегічним партнером». А насправді просто чекала, поки ми армію занедбаємо.

Дуже важко було в країні, де заправляли тисячі маленьких януковичів, довести «Українську революцію» до кінця. І в прямому, і в переносному сенсі. Коли надія зовсім згасала, я нагадував собі про тих, хто сто років тому взяв до рук зброю, щоб врятувати наш народ від зникнення. У своїх спогадах вони писали, що їм не важливі нагороди та почесті. Важливо було, щоб нащадки пам’ятали їхній чин.

Кадр з фільму «Українська революція»

Ми зробили це для їх пам’яті. Тепер багато хто з тих, хто працював над фільмом, самі взяли в руки зброю, щоб захистити нас від нової реінкарнації споконвічного ворога.

Я сподіваюсь, що після перемоги українські режисери знімуть багато хороших фільмів про них. Мають відзняти. Щоб наші нащадки пам’ятали.

Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.