Пн. Вер 26th, 2022

Попередні статті по темі:

У російського флоту є 300-річні традиції… шахрайства, дурості та ганьби. Цьому присвячений календар на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні». Але не всі цікаві історії увійшли до нього, і з цього допису ви дізнаєтесь про те, як росіяни збирали вундервафлі із вафлі.

У попередньому дописі йшлося про те, як росіяни організували проєктування свого першого лінкора. Сьогодні розглянемо, що у них врешті вийшло.

Коли вони готували технічне завдання на новий корабель, зважали на два основні фактори. Перше: після Цусімського розгрому їм хотілося мати корабель, скрізь добре захищений від фугасних снарядів. Тому бронею був вкритий майже весь корпус. Але за це довелося заплатити товщиною броні. Інші флоти тоді прагнули мати міцніший захист головних систем, залишаючи інші частини корабля малозахищеними.

Бронювання російського лінкора
Бронювання настпуника «Дредноута», «Беллерофона»

Друге: хотілося мати «найсильніший у світі» лінкор, і як базу для відліку вони взяли вже добре відомий проєкт англійського «Дредноута».

Формально їм вдалося досягти майже усіх поставлених цілей. Бортовий залп (найбільш важливий для ескадреного бою) російського лінкора нараховував 12 дванадцятидюймових гармат, на відміну від 8 на «Дредноуті». Правда, носовий та кормовий залпи росіянина нараховували по 3 гармати, тоді як у англійця їх було по 6, але росіяни вірили, що бортовий залп важливіший. При цьому пошкодження однієї башти «Дредноута» виводило з ладу дві гармати, а у росіян — три, але останні вирішили, що то таке…

«Ґанґут» в травні 1914

Броня росіянина закривала більшу площу борту, швидкість була більшою, частина котлів могла живитися і вуглем. і нафтою, що тоді в росії вважалося перевагою.

Як не крути, а росіянам вважалося: нарешті вони переграли підступний Альбіон!

Проте вони випустили з уваги фактор технічного прогресу. «Дредноут» проєктувався в 1905, був збудований у 1906, і все це робилося швидко, з метою випередити суперників. Деякі рішення, такі, як розташування гармат, самі англійці визнавали не дуже вдалими.

Минуло лише п’ять років після того, як «Дредноут» перевернув уявлення про основний клас бойового корабля, а в Англії вже будувалися «Оріони». Вони несли гармати калібру 13,5 дюймів (343 мм), мали водотоннажність на 25 відсотків більшу і бортовий залп вдвічі важчий!

Перший «Оріон» заклали невдовзі після закінчення російської епопеї з конкурсом на найкращий лінкор. Завершені всі чотири були на два роки раніше, ніж російські лінкори.

На «Оріоні» монтують гармати головного калібру, 1911

У світовій військово-морській спільноті їх почали називати «супердредноутами». Інші країни не стали вичікувати, і також проєктували подібні кораблі. Американці в 1911 році, а японці в 1912 почали будувати по парі кораблів, озброєних 14-дюймовими гарматами (356 мм), французи у 1912 році заклали кораблі, озброєні 340-мм гарматами.

Російські лінкори з їх 12-дюймовим (305 мм) головним калібром («найкращі в світі» гармати Обухівського заводу) вже не виглядали «найсильнішими» у цій компанії. При цьому, їх же треба було ще завершити…

Для Балтійського моря будувались чотири однотипні (наскільки це було можливо в російських умовах) лінкори: «Петропавловськ», «Севастополь», «Ґанґут», «Полтава». На момент проєктування російські моряки сподівалися, що ці кораблі візьмуть участь у реванші над Японією. Але зміни у світовій політиці робили Німеччину більш імовірним ворогом Балтійського флоту у наступній війні. Німці ж довго і вперто трималися за свої круппівські 12-дюймові гармати, змінивши їх на 15-дюймові (380 мм) лише наприкінці 1913 року. Отже, здавалося, що для балтійських лінкорів все ще нормально.

На Чорноморському флоті, мета існування якого полягала в піднесенні хреста на святій Софії, за відсутності у турків не тільки дредноутів, але й нормальних броненосців, потреба в лінкорах взагалі виглядала другорядною. Тим не менш, Туреччина як могла посилювала свій флот. У 1910 році були закуплені старі німецькі броненосці, йшла мова про побудову лінкорів в Англії.

Німецькі броненосці закуплені Туреччиною

Тоді росіяни вирішили збудувати чотири лінкори і для Чорноморського флоту. В цілому вони повторювали балтійський проєкт, але параметри швидкості частково були принесені в жертву кращому артилерійському озброєнню та бронюванню.

Врешті, в 1911 році розпочали побудову трьох кораблів, відклавши четвертий на потім. Це були «Імператриця Марія», «Імператриця Єкатєріна Вєлікая» та «Імператор Алєксандр III». Кораблі були «однотипними», але «Імператриця Єкатєріна Вєлікая» була трохи більшою і мала дещо іншу форму корпусу, що додало їй морехідних якостей. 

Спокійно спостерігати, як озброюється країна, що вже не один рік погрожує відхопити їхню столицю, турки не могли, і, попри великі фінансові проблеми, замовили в 1911 році у англійців лінкор «Мєхмєд Рєшад V», озброєний десятьма гарматами у 13,5 дюймів (343 мм). Тут росіяни запідозрили, що їх кораблі можуть чимось поступатись потенційному ворогу…

«Мєхмєд Рєшад V» («Рєшадіє») та «Султан Осман I» конфісковані англійцями під час побудови, під анлійським прапором в часи Першої світової

Попри всі розповіді про «найкращу в світі» дванадцятидюймову гармату, вони розуміли: теорія та розрахунки — це одне, а практика може виявитись трохи іншою.

Отже, вирішено було провести наочні випробування і побачити, чим може закінчитися бій російських лінкорів з аналогами по класу.

Влітку 1912 року на Чорному морі броненосець «Іоанн Златоуст», озброєний новими 12-дюймовими гарматами, розстріляв старий списаний броненосець «Чесма», в який врізали відсік від нового російського лінкора.

Броненосець «Чесма», в який врізали відсік від нового російського лінкора

Результати виявились приголомшливими. 12-дюймовий фугасний (навіть не бронебійний!) снаряд зразка 1911 року пробивав броню російського лінкора, починаючи з дистанції в 63 кабельтова (близько 12 кілометрів), а на великих дистанціях деформував підкладку під броню, розриваючи елементи корпусу. Снаряди пробивали та дробили обидві броньові палуби. Уламки завдавали не менше шкоди, ніж снаряди.

Броненосець «Чесма» під обстрілом
Броненосець «Чесма» під обстрілом

З таким «паперовим» захистом випускати їх на бій з німецькими лінкорами було б самогубством. Влучення в район зберігання боєзапасу гарантовано призвело б до вибуху всього корабля. При цьому для чотирьох балтійських лінкорів вже нічого не можна було виправити: корпус та броньовий захист були у високій стадії готовності.

Зате це зробило неабиякий внесок у розвиток революції в росії! Командування Балтійського флоту мало таємну інструкцію не випускати дредноути в море, щоб вони раптом не зустрілися з німецьким флотом. Їх тримали на базах, у «резерві». Довгі 4 роки світової війни нудьгуючі матроси читали революційну пропаганду та слухали агітаторів. В результаті ого стали «гвардією» революції, одними з перших розпочавши кривавий терор.

На «Ґанґуті» під час Першої світової

Чорноморські лінкори вже були трохи краще заброньовані. Перші два («Імператриця Марія», «Імператриця Єкатєріна Вєлікая») були на тій стадії побудови, коли зміни вносити пізно. А от «Імператор Алєксандр III» будувався повільніше, його ще можна було трохи покращити, що й було зроблено. Проте в Чорному морі до кінця світової війни рівнозначного супротивника у них так і не з’явилося.

Випробування «Чесми» також стосувалося бронювання російських лінійних крейсерів типу «Ізмаїл». Їх почали будувати на Балтиці для майбутньої війни з Японією. Правда, так і не добудували. Виявилось, що їхній захист так само «паперовий».

Повністю врахували досвід розстрілу «Чесми» при перепроєктуванні лінкора «Імператор Ніколай I» — четвертого корабля для Чорного моря.

Але його так і не завершили до розвалу російської імперії. Намір закінчити будівництво мав гетьман Павло Скоропадський, але то вже інша історія.

«Імператор Ніколай I» під час побудови. За української влади отримав назву «Соборна Україна»

Інші 18 історій ганьби російського флоту з малюнками – в календарі на 2022-2023 роки «Російський військовий корабель на дні»!

Купуйте календар, залишилось лише кілька примірників!

Весь прибуток від його продажу піде на рахунок ЗСУ.

P.S. «Імператор Александр III» був добудований у 1917 році. Серед його екіпажу більшість складали українці. Вони перейменували його на «Волю». Це був останній лінкор, збудований у російський імперії, найбільш сучасний та технічно довершений. Невдовзі він підняв український прапор, і його гармати стали найсильнішою зброєю, що бувала в руках українців до 1991 року.

Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.