Пт. Жов 14th, 2022

Після розпаду російської імперії у 1917 році, деяким поневоленим народам вдалося вибороти незалежність, деяким, зокрема нам — ні. Серед тих, з ким ми часто провіюємо себе — Фінляндія. У нас частіше за все прийнято згадувати фінську боротьбу за незалежність в контексті війни 1939-1940 років та політики «фінляндизації». Значно рідше пригадують що відбувалося там у 1917-1918 роках.

Але всі ці події відбувались не на пустому місці, і стали можливими завдяки роботі поколінь фінських патріотів. Ось фрагмент із вже цитованого мною в одному з попередніх дописів джерела, головнокомандувача збройних сил Росії Далекому Сході з липня 1904 по лютий 1905 р. генерал-ад’ютанта О.М. Куропаткіна, який до цього був військовим міністром росії, а ще раніше брав участь у загарбницьких війнах імперії.

Виконання росією історично необхідного для неї завдання — вихід до Балтийського узбережжя та до Фінської и Ботнічної заток — потребувало величезних зусиль і жертв. Для досягнення цієї мети Росії довелося у XVIII і на початку XIX століття вести зі Швецією чотири війни, виставити загалом 1 840 000 чоловік війська та перемогти супротивника лише після втрати 130 000 осіб убитими та пораненими. Проте головне завдання було виконано ще Петром Великим. Можна сказати, що вихід до Балтійського моря та Фінської затоки було забезпечено нам перемогою під Полтавою.

Вже на початку XVIII століття Виборзька губернія стала російською. У ній заснувалися російські селища і храми, а місті Виборзі російська мова була дуже поширена.

За мирним трактатом, укладеним у 1809 р. у м. Фрідріхсгамі, Фінляндія перейшла навіки «у власність та державне володіння імперії російської».

Здавалося, нам залишалося скористатися результатом своїх перемог і твердо, але спокійно привести завойовану провінцію в тісне єднання з росією.

Насправді вийшов інший результат.

Зайняті виконанням інших чергових історичних завдань щодо зміцнення нашого становища на Чорному та Каспійському морях, просування до Великого океану, боротьби з Кавказом, з Польщею, завоювання Середньої Азії ми протягом 80-х років XIX століття мало звертали уваги на те, що відбувалося в Фінляндії і задовольнялися зовнішнім спокоєм, порядком і покірністю населення цієї околиці.

Насправді з 1810 по 1890 р., тобто 80 років, фіни вели енергійну боротьбу проти Росії з метою придбання можливо повного автономного становища.

Вже 1811 р. Виборзька губернія, завойована російською кров’ю, приєднується знову до Фінляндії. Робота у цій губернії щодо знищення слідів російської громадянськості ще незакінчена й у час. Потім потроху, за сприяння деяких російських сановників, нас привчали забути, що Фінляндія надійшла у власність і володіння Російської імперії, нас потроху вчили, що Фінляндія повинна керуватися за шведською конституцією 1772 р. і, нарешті, почали вчити з часу запровадження статуту 1869 р., що Фінляндія зовсім не російська провінція, а автономна держава.

У 1880 р. у Фінляндії вводиться статут про військову службу, який дає їй своє національне військо, нечисленне за кількістю батальйонів, але при добре задуманій системі резервів здатне виставити збройну силу поблизу російської столиці в 100 000 чоловік.

В результаті фіни без пролиття крові, обережно, енергійно і систематично працюючи протягом 80 років XIX століття, встигли знову відсунути Росію від Фінської та Ботнічної заток і цим значною мірою позбавили нас результатів перемог, куплених ціною крові багатьох тисяч російських людей.

Зважаючи на слабкість власне Шведсько-норвезького королівства і величезну важливість для Росії Фінляндії, що тягнеться майже до стін столиці держави і резиденції імператора і прикриває не тільки столицю, а й всю північ росії, доводиться думати не про виправлення кордону зі Швецією, а про усунення приводів для боротьби з нею. Тільки Фінляндія, що мріє про самостійність, може викликати у Швеції надії на відторгнення її; тільки розраховуючи на сприяння жителів або, у крайньому випадку, на їх співчуття, можна ризикувати на операції всередині Фінляндії.

Тому для забезпечення Росії на цьому кордоні необхідно якнайшвидше усунення зайвих перешкод до єднання Фінляндії з Росією.

У доповіді моїй 1900 рік значиться:

«Як не справедливі, однак, права росії на державне володіння Фінляндією слід визнати, що помилкова політика щодо цієї провінції протягом 80 років не може бути виправлена в короткий час. Жорсткі та нагальні заходи, особливо що стосуються внутрішнього життя населення, лише озлоблять його й утруднять завдання Росії. Потрібна спокійна, неухильна, але в той же час дуже обережна робота, можливо навіть протягом кількох десятиліть, щоб Росія знову могла зайняти на берегах Фінської і Ботнічної заток відповідне місце.

Особливо з найбільшою обережністю треба ставитись до змін у місцевому укладі життя населення. Без хибного сорому слід визнати, що Фінляндія протягом ХІХ століття, хоча у значною мірою з допомогою платіжних сил і коштів російського населення, стала культурніше багатьох російських губерній. Цю культуру ми повинні поважати, сподіваючись, що за умови правильної організації у Фінляндії справи російської державності така культура не тільки не принесе нам шкоди, а може навіть послужити користь всієї Росії.»

Цікавим в цьому контексті є фрагмент із спогадів лідера фінської визвольної боротьби Карла Густава Маннергейма, про його рішення вступити до лав російського війська в кінці ХІХ сторіччя:

Моє рішення не викликало жодних сумнівів з патріотичної точки зору, оскільки відносини між Росією та автономним Великим князівством Фінляндським у ті часи були добрими. В основі їх лежала довіра фінів до Росії, породжена визвольними діями Олександра I. Після приєднання Фінляндії до Росії в 1809 імператор завоював серця своїх нових підданих монаршою присягою, а ще через два роки — великодушним поверненням Фінляндії (незважаючи на щойно завершену важку російсько-турецьку війну) Виборзької губернії, захопленої Росією за часів Петра Великого. Послідовники Олександра поважали його зобов’язання. Довіра була підірвана пізніше, коли під тиском російського націоналістичного руху Микола II порушив імператорську присягу.

Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.