Пт. Жов 14th, 2022

Продовжую публікувати фрагменти з книги англійського військового теоретика Безіла Генрі Ліддел Гарта «Стратегія непрямих дій».

На мій погляд аналіз наведений й у цьому фрагменті є неповним, адже не враховує активної політики СРСР. Але цей автор має великий авторитет серед західної військово-політичної еліти, і я думаю, що рішення по допомозі Україні приймаються з урахуванням викладеного нижче.

У березні 1938 р. Гітлер вторгся в Австрію і охопив у такий спосіб фланг Чехословаччини, розбивши одночасно ланцюги, якими Франція опоясала Німеччину після Першої Світової війни. У вересні 1938 р. у результаті Мюнхенського угоди Гітлер не тільки захопив Судетську область, а й паралізував Чехословаччину у стратегічному відношенні. У березні 1939 року він окупував цю країну і таким чином охопив фланг Польщі.

Цією серією практично безкровних маневрів, виконаних за допомогою «мирних маршів» під прикриттям димової завіси більш-менш правдоподібної пропаганди, він не лише ліквідував французьке домінування в Центральній Європі та стратегічне оточення Німеччини, а й докорінно змінив ситуацію в Європі на свою користь. Цей процес став сучасним еквівалентом у більшому масштабі і вищому рівні класичного мистецтва маневру для заняття вигідної позиції, перш ніж зав’язати бій. Протягом цього періоду міць Німеччини зростала. Прямо це виражалося у стрімкому розвитку її озброєння, а непрямо — у зменшенні сили її можливих головних супротивників шляхом відриву від них союзників та підриву коренів їхньої стратегії.

Таким чином, навесні 1939 р. Гітлер став менше боятися відкритої боротьби. І в цей критичний момент йому послужили на користь неправильні дії Англії, яка несподівано запропонувала свої гарантії Польщі та Румунії, кожна з яких окремо була вже стратегічно ізольована Гітлером. Англія пішла на це, не отримавши заздалегідь будь-яких гарантій з боку Росії, єдиної держави, яка могла надати цим країнам ефективну підтримку. Такий необачний крок Англії був найбільш легковажною відмовою від провадженою нею політики умиротворення і відступу, яку тільки можна собі уявити. Тоді ці гарантії мали явно провокаційний характер. Насправді, надання цих гарантій у регіонах Європи, фактично недоступних для збройних сил Англії та Франції, викликали у Гітлера майже непереборне бажання напасти на Польщу. Таким чином, західні держави підірвали основи тієї стратегії, яка за їхньої ослабленої військової міці видавалася тепер єдино можливою. Бо замість того, щоб шляхом створення сильного об’єднаного фронту призупинити агресію на заході з боку Німеччини, вони надали Гітлеру сприятливу можливість прорвати цей фронт у його слабкому місці і тим самим досягти початкового успіху.

Раушнінг підкреслює, що Гітлер завжди планував раптові удари проти слабких або ізольованих країн, водночас перекладаючи основний тягар ведення наступальних дій на плечі своїх супротивників, бо німці значно вище оцінювали міць сучасної оборони, ніж будь-який полководець чи державний діяч союзників. Тепер Гітлеру було надано сприятливу можливість реалізації своїх планів. За таких обставин принципи стратегії Гітлера явно підказували йому необхідність негайної спроби укласти пакт про ненапад із Росією, який би гарантував її нейтралітет. Уклавши пакт із Росією, Гітлер відчув себе впевненіше. Якби союзники через свої зобов’язання оголосили війну Німеччини, вони автоматично втратили б переваги оборони і змушені були б вдатися до наступальної стратегії в найнесприятливіших умовах, не маючи для цього необхідних ресурсів. Якби вони спробували завдати удару по лінії Зігфріда, то лише виявили б свою безпорадність і підірвали б свій престиж. Продовжуючи подібні спроби, вони тільки збільшили б свої втрати, зменшивши шанси на успіх у подальшій обороні, коли Гітлер у свою чергу перейшов би у наступ.

Союзники могли б виплутатися з цього скрутного становища та позбавити Гітлера повної свободи дій лише шляхом проведення політики санкцій, тобто заходами економічного та дипломатичного бойкоту Німеччини, а також постачанням потенційним жертвам агресії з боку Німеччини озброєння. Така політика санкцій надала б Польщі не менше допомоги і завдала б значно меншої шкоди престижу Англії та Франції та їхнім перспективам на майбутнє, аніж оголошення ними війни Німеччині за таких несприятливих умов.

В результаті нерішучий наступ, зроблений французами на лінію Зігфріда, успіху не мав, а шум, піднятий навколо цього наступу, призвів до того, що його провал завдав ще більшої шкоди престижу союзників. У зв’язку зі швидким просуванням німецьких військ у Польщі провал наступу союзників ще більше посилив страх нейтральних країн перед Німеччиною. Їхня довіра похитнулася так сильно, як її не могли б похитнути будь-які компромісні дії союзників.

Тепер, під прикриттям західних оборонних укріплень, які уявні рятівники Польщі були явно нездатні подолати, Гітлер зміг закріпити свої військові перемоги та використати політичні переваги. Він міг перебувати у обороні до того часу, поки французький і англійський народи не втомилися б від війни, безглуздий характер якої ставав їм дедалі очевиднішим. Однак державні діячі союзників розпочали балаканину про наступ задовго до того, як вони отримали ресурси, щоб від слів перейти до справи. В результаті вони лише спровокували наслідки, до яких не були готові. Провокаційний характер балаканини союзників дав Гітлеру нову сприятливу можливість і став йому стимулом попередити їх, перейшовши в наступ першим. У той час як багато хто в Англії та Франції вважав, що сусідні з Німеччиною малі нейтральні країни могли б стати шляхом до її флангів, Гітлер сам опинився на флангах союзників, вторгнувшись принаймні в п’ять із цих країн і діючи, ні з чим не рахуючись, що взагалі є характерним для агресора.

Безіл Генрі Ліддел Гарт «Стратегія непрямих дій»
Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.