Ср. Сер 17th, 2022

Як український режисер-документаліст, я довгі роки був проти того, щоб в художніх творах про нашу історію використовувати вигадані сюжети. Розрахунок був простий. Ми ж її довгий час не вивчали, отже, погано знаємо навіть головних діячів кожної епохи, а що вже казати про інших? При цьому маємо таку кількість надзвичайно цікавих біографій, що можна знімати в будь-якому жанрі…

Наприклад: скромний хлопчик із Жовкви, Любомир Романків, у 1957 році отримав ступінь бакалавра в університеті Альберти (Канада). Відомим став завдяки тому, що разом з Девідом Томпсоном розробив процес, котрий уможливив створення жорстких дисків, які стоять у всіх наших комп’ютерах. А могло статися зовсім по-іншому… Як він розповідав пізніше в інтерв’ю: «Я поїхав з України, коли мені було 13 років. Коли увечері до Жовкви прийшли совєтські війська, то вже вночі з’явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку». Яку людину росіяни не розстріляли!..

Любомир Романків

Про українського адмірала австро-угорського флоту я вже писав.

А скільки у нас героїв, які боронили країну! От, щоб далеко не ходити, згадаємо нинішню війну з Росією: Сліпак Василь, Межевікін Євген, Гордійчук Ігор і сотні інших, менш відомих, проте не менш героїчних. Взагалі, те, як комплектувалися наші військові частини на початку війни, майже автоматично вводить до рангу героїв тих, хто за таких умов воював.

 Наші герої: Гордійчук Ігор, Сліпак Василь, Межевікін Євген

А були ж і інші війни.

Отже, навіщо видумувати якихось персонажів та сюжети, коли є таке життя, що бери та знімай!

Врешті, фільмів на історичні теми виходить не так вже й багато, тож краще розповісти одну справжню історію, ніж вигадану…

Проте з часом я був змушений змінити свою думку. Фільмів дійсно виходить небагато. І це проблема. Виходить, беремо одну цікаву реальну історію та екранізовуємо її, а про сотні інших і далі будуть знати тільки фахівці?

В плані сценарної майстерності гарним прикладом є серіал HBO «Рим» 2005 року. Головні герої — два легіонери, що про них Цезар згадав у своїх записках про Галльську війну. Згадка та дуже коротенька, і більше про цих людей нам не відомо нічого. Але побудова серіалу навколо їхньої долі дозволила зв’язати в єдиний сюжет десятки цікавезних мікроісторій, заснованих на історичних дослідженнях, які самі по собі навряд чи стали б сюжетами художніх творів. Ми дізнаємось, як у Римі працювали лікарі, якою була боргова система, як у побуті спілкувались з богами, як розпочинали бізнес, як можновладці впливали на прийняття законів та судову гілку влади і багато іншого. Замість однієї історії перед нами – панорама тогочасного суспільства з багатьма реальними історичними дієвцями. І це при тому, що на тему стародавнього Риму на Заході зняли вже не один фільм та серіал і не один ще знімуть.

Головні герої серіалу «Рим»
Головні герої серіалу «Рим»

Для документального проекту «Генерація волі» я дослідив не одну сотню спогадів учасників Української революції 1917-1921 років. Серед них – і грубі томи, і маленькі статті, що виходили в емігрантських журналах.

Перед очима – дуже широка картина того, що відбувалось в Україні в ті часи… Хоча ні, не повна. Дуже часто знаходяться документальні свідчення про події, які суттєво змінюють мої, здавалося, сталі уявлення. Причому історики і в наш час продовжують дослідження тих подій і знаходять багато матеріалів, що раніше не потрапляли в науковий обіг.

Наприклад, Михайло Ковальчук може дуже цікаво розповісти про те, як в Києві напередодні повстання проти Центральної Ради були роззброєні російські війська (що знаходились тут офіційно, адже ще з царських часів армія була одна). Цих солдатів повсаджували у потяги та відправили в Росію, причому політики з табору «революційної демократії» не встигли нічого зробити, бо операція була проведена блискавично. Ми досі не знаємо всіх деталей цієї історії, але запитайте себе: чи багато українців взагалі про таке чули?

Серед маленьких, у пару аркушів, статей є безліч цікавих спогадів, без яких важко зрозуміти епоху. Наприклад, один зі старшин нашого війська змушений був недовгий час заміняти вчителя у сільській школі. Він згадував, чому навчав дітей, про що вони його питали, чого прагнули… Ця категорія людей дуже часто взагалі випадає з історичного розгляду – але ж те, як в їх уяві відображалися тогочасні події, говорить дещо і про сам час!

А ось коротенька записка вояка УСС про те, як у бою на багнетах йому довелося вбити українця з російського війська. На жаль, така історія була неодинокою в ті часи. Ми розуміємо, що він не мав іншого вибору… але як він сам це сприймав?

От щоб об’єднати десятки таких історій у рамках єдиного сюжету, я також звернувся до роботи з вигаданим персонажем… Наскільки вигаданим? Насправді у нього є реальні прообрази, навіть не один. Серед них – і учасник нинішньої війни з Росією, він же один із консультантів твору.

Вийшла пригодницька історія про кохання, роман «Циндао-Відень-Київ», в якому переплелося все: початок Світової війни в Китаї, бій на горі Маківка, перша в історії атака корабля літаком, Легіон Січових Стрільців, перше підняття українського прапору над звільненим містом, проголошення Четвертого Універсалу, театральні вистави в революційному Києві, перші бої новоствореної української авіації, та ще багато чого. І все це – з опертям на міцну документальну основу. Як сказав один із перших читачів: «Це як шкільний підручник з історії, але цікавий».

Віднедавна наклад книги вийшов з друку, вона вже у продажу, а я тим часом працюю на тізерами до роману. Ось другий, «романтичний»:

А ось перший:

А це третій, патріотичний:

Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.