Чт. Вер 22nd, 2022

У кожного свята є своя специфіка. Іноді сформована роками та традиціями, іноді – самою темою для святкування. В день 14 жовтня я завжди гортаю книжки, присвячені визвольній боротьбі. Що шукаю? Не знаю. Може, щось, що пропустив, коли читав раніше…

Цього 14 жовтня у мене в руках ««Подєбрадський полк» Армії УНР» Романа Коваля. Книга — скарб для кіновиробництва, як і багато інших книг цього автора. Там такі історії, такі долі людей, що їх не на один десяток фільмів вистачить. Може, як буде у нас справжнє українське кіно, то й знімуть …

Але думаю про інше. Згадується вже такий далекий 2010 рік. Влада, «міцна як ніколи», не сприяє появі українського культурного продукту. Ми з друзями затіяли «фронду»: робимо документальну екранізацію спогадів Всеволода Петріва, очільника полку ім. Костя Гордієнка, майбутнього генерал-хорунжого армії УНР. Загалом у проекті взяло участь близько 380 людей. Всі працювали без оплати, як зараз кажуть: волонтерили. Потрібні були люди дуже різного профілю, і в кожного треба було просити про допомогу. Часто від одного чи кількох залежав успіх у зйомках сцени, без якої фільм би не вийшов. Багато з ким потім випадало порозмовляти по душах. Питав: чому погодились допомогти? І часто чув у відповідь: я читав книги Романа Коваля, дізнався з них, що в нас така багато історія, хочу, щоб вона була на екранах.

Чи зняв би я тоді той фільм, якби люди не читали книг Романа Коваля? Не знаю…

Прийшов 2014 рік. Нова війна з Росією. Показуємо в різних місцях документальні стрічки про українську історію військовим, добровольцям. Після показу заходять розмови про і нинішню війну, і про ту, 100 років тому. Питаю: чого ви, хлопці, тут? І часто чую у відповідь: я читав книги Романа Коваля, дізнався, як наші діди-прадіди воювали, хочу бути гідним їх нащадком…

У ті жахливі дні кінця літа – початку осені 2014 року, коли кожна людина зі зброєю була на вагу золота, де б зупинилась лінія фронту, якби не ті, хто читав книги Романа Коваля? Не знаю…

Тоді я особисто не був знайомий з паном Романом, але, здавалося, чим би не зайнявся, він був незримо присутнім, забезпечуючи успіх справи.

Згадую 90-ті. Я тоді був ще юнаком. Іноді спілкувався з активістами українських патріотичних організацій. Не читав Романа Коваля і навіть не знав, хто він такий, але бачив: коли це ім’я звучало, на обличчях співбесідників читалася повага. Мабуть, вони теж читали.

Мені в руки ці книги вклав Тарас Силенко, чудова людина, яка, на жаль, нещодавно пішла від нас. Здається, це було десь у 2008-му. З того часу теж можу сказати: я читав книги Романа Коваля.

Мабуть, ми ніколи не дізнаємось, скільки тисяч людей, прочитавши ці книги, зробили щось для України. Але точно знаю: без них усім нам було б значно гірше в усіх сенсах.

Сьогодні ми в першу чергу вітаємо людей, які зі зброєю в руках бережуть нашу землю від жорстокого ворога. Але також хочеться привітати пана Романа Коваля, одного з захисників України, внесок якого неможливо не те що обрахувати, а навіть уявити.

Поділіться цим у...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.