Пт. Бер 22nd, 2024


27 числа мені випала можливість подивитись новий пригодницький фільм «Круїз у Джунглях». Так уже склалося, що маю певне чуття на ті фільми, які мають мені сподобатись, – і тут воно не підвело. Режисерові Жауме Колєт-Серра, якого ми знаємо за хорорами та трилерами, вдалося створити неймовірну пригодницьку стрічку. Хоча такі розважальні фільми, де герої мужньо долають неймовірні перепони, виконують карколомні трюки, стикаються з містикою та потойбічним світом і при цьому завдяки своєму ідеалізму вперто йдуть до якоїсь вищої мети, торкаються чогось у глибині сердець багатьох із нас, проте знято їх куди менше, ніж хотілося б. 

 

І це невипадково, адже набір того, що і як можуть робити герої стрічки, не виходячи за межі жанру, вельми обмежений. Бійки, трюки, пригоди, що їх можна показати на екрані, вже в тому чи іншому вигляді були показані раніше, вони до певної міри стали штампами. Для прискіпливого глядача «Круїз у Джунглях» повний кіноцитат в плані композиції кадру, руху героя, тем діалогів. Але режисерові вдалося зібрати все це у такій конструкції, що воно виглядає не запозиченим, а, навпаки, свіжим та цікавим. Жауме Колєт-Серраграє з глядачем: в тих моментах, де ти нібито передбачаєш, чим завершиться сцена, слідує несподіваний поворот, причому часто розбавлений гумором.

Цей фільм відноситься до категорії тих, де кожен кадр та кожне слово вивірені з величезною точністю. Де всі засоби кінематографу діють на глядача спільно, і де неможливо щось додати або прибрати, не руйнуючи конструкцію. Як правило, це необхідно для такого жанру, проте дуже нечасто вдається режисерам.


Не буду розкривати сюжет картини, повороти якої – одна з найсильніших її сторін. Скажу лише: коли в першій половині сеансу я, здавалося, зрозумів, що до чого, і вже передбачав наступні колізії, сюжет різко повернув в інший бік.

В описі фільму сказано просто: «Приєднуйся до Двейна Джонсона та Емілі Блант у неймовірній пригоді «Круїз у Джунглях» від Disney та подорожуй Амазонкою разом із харизматичним капітаном Френком Вольфом та відважною дослідницею дикої природи Лілі Гоутон.

  Лілі вирушає у подорож із Лондона до джунглів Амазонки та винаймає старенький, але затишний, пароплав «Ла Кіла», яким керує капітан Френк Вольф. Вона хоче відшукати давнє дерево із надзвичайними цілющими властивостями, що може змінити майбутнє медицини. Протягом цього епічного квесту Лілі та Френк зіштовхуються з незліченними небезпеками та магічними силами, які ховаються в оманливій красі непрохідних тропічних лісів. Однак, розкриваючи таємницю загубленого дерева, герої розуміють, що ставки стали ще вищими. Тепер їхня доля та доля усього людства висить на волосині.»

Дія фільму відбувається у 1916 році, але не шукайте там історичного реалізму: син кайзера (з російськими відзнаками!) на мініатюрному підводному човні в джунглях Амазонки, блискавичне встановлення двигуна на річковий корабель, прісноводні дельфіни-перевертні, зламана нога, якою за кілька годин вже можна вільно ступати, і т. д. і т. п…. Але ж це закони жанру!


 

Автори фільму на повну використали сильні сторони акторів. Чого варта тільки епізодична роль жадібного бізнесмена у виконанні Пола Джаматті! Причому, щодо головних персонажів, мова йде як про загальне «потрапляння» з образами, так і про саму гру протягом картини. І навіть про маленькі цікаві деталі, на кшталт баченого у багатьох фільмах «присоромленого здивування» Емілі Блант, яке тут в деяких епізодах просто незамінне. Не знаю, чи писалися ролі саме під цих акторів, але кращого підбору тут важко бажати.

Хоча особливо приємно дивитись на те, як «росте» як актор Дуейн Джонсон. Він неодноразово зізнавався: його дуже мотивує історія Арнольда Шварценеггера, у фільмі «Копи на підхваті» його персонаж навіть прямо говорить це з екрану. А Шварценеггер пройшов велику еволюцію від «людини з кам’яним обличчям» до актора, котрий міг грати і в комедіях, і в серйозних фільмах.


«Круїз у Джунглях» містить елементи комедії й драми, які взаємно підсилюють одне одного.  І якщо з комедійними елементами все доволі просто, то елементи драми (завдяки яким фільм отримує нехарактерну для свого жанру глибину) значною мірою базуються на грі Дуейна Джонсона, з чим він впорався «на відмінно». Хоча, звичайно, куди ж без трюків з таким актором? Тут глядач теж не буде розчарований.


 

Як елемент саундтреку використана пісня «Металліки» «Nothing else matters». В перший момент може виникнути питання: що може бути спільного між нею та «Діснеєм», не кажучи про сюжет фільму? Але згадайте текст пісні – все стане на свої місця. Ця пісня використана у найбільш драматичному моменті фільму, де розкривається її справжня сила.

Режисерові вдалося майже уникнути необхідних сьогодні для блокбастера позасюжетних ідеологічних штампів. Фільм «пропагує» ідеалізм, який може виглядати дещо дитячим… але ж ми знаємо, що саме ідеалісти відкривають людству шлях до зірок.

Загалом, режисеру вдалося поєднати багато на перший погляд непоєднуваних речей так, що фільм має свою унікальну стилістику, яка вирізняє його від більшості сучасних кінокартин.


 

Ця картина, як свого часу «Пірати Карибського моря», створена на основі атракціону з парків «Діснейленду». Мені здається, це мало задати певні рамки, щоб результат не став подібним до чергового хорору чи трилера, і це добре. Але в усіх інших аспектах «екранізація» атракціонів є справою невдячною. Треба, з одного боку, вийти за рамки вже існуючого, але при цьому залишити відчуття наступності. І, головне, змінити мову спілкування з аудиторією, бо атракціони та кінофільми сприймаються людьми по-різному.


 

Словом, фільм дуже професійно зроблений. На мій погляд, він входить в п’ятірку кращих у своєму жанрі.

Фільм бачив у 2D, але побудова кадрів, рух камери говорили про те, що створений він для 3D-перегляду. Причому не так, як часто буває, коли автори просто беруть та знімають на 3D-камеру  замість 2D-камери. Ні! Кожен кадр побудований з урахуванням особливостей сприйняття глядачем 3D-глибини. Працюючи над своїм нинішнім проектом, я вже чітко бачу такі речі.

Фільм демонструвався з технологією 4DX, тобто з кріслами, що рухались залежно від руху камери, та спецефектами типу «дощ», «блискавки» та запахи. Відчувалося, що фільм створений і з думкою про цю технологію: під час прольоту камери, спуску на кораблі по порогам, пробирання скрізь джунглі  вона неабияк додавала ефекту присутності.

Раджу, за можливості, дивитись фільм у 3D+4DX. Інакше частина роботи авторів стрічки просто залишиться непоміченою вами.

Під час перегляду у мене неодноразово з’являлися думки, що з такими технологіями можна було б перетворити багато українських сюжетів у захопливе видовище. Коли герої «Круїзу у Джунглях» з ризиком для життя спускались на своєму кораблику порогами (тут 4DX, яке кидало глядача зі сторони в сторону і давало відчути бризки води на обличчі, було просто фантастичним), згадувалися описи подібного в центрі України, описані в «Нарисах Дніпра» Олександра Афанасьєва-Чужбинського у середині ХІХ сторіччя.

Але поки наших пригодницьких фільмів немає, будемо дивитись про пригоди Емілі Блант та Дуейна Джонсона на Амазонщині. 


Між іншим, український дубляж, як завжди, на висоті.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *